Зустріч із Юрієм Сеньковським
Кав’ярня «Штука» (Котлярська, 8, Львів) та видавництво «Леополь» запросили на вечір 25 квітня 2013 р., присвячений Миколі Сеньковському – фотографу, чиї світлини є безцінними свідченнями життя Гуцульщини у 1920-30 рр.
Розповідав про майстра його син Юрій Сеньковський – доктор геолого-мінералогічних наук, професор. До розмови також долучилися ппоет, дисидент, громадський діяч Ігор Калинець, фотограф і видавець Кирило Горішний та письменник і журналіст Володимир Хрущак.
Про Миколу Сеньковського
Микола Сеньковський – ім’я, відоме здебільшого ентузіастам української культури. Натомість фотографією старої гуцулки із люлькою, певно, чудувався кожен, кому було цікавим погортати довоєнні фото мешканців Карпат.
Знимка, на якій Микола Сеньковський зафіксував портрет 90-річної народної співачки Марії Кречунєк (Чукутихи), здобув Гран-прі на Міжнародній європейській фотовиставці у Парижі 1931р.
А новим життям колоритні образи майстра зажили 16 травня 1996 року, коли завдяки ініціативі та зусиллям Ігоря Калинця у львівському етнографічному музеї було відкрито виставку «Гуцульщина у світлинах Миколи Сеньковського (1920-30рр.)».
Розпочинаючи вечір, Ігор Калинець згадав близько двох десятків митців, які у творчості зверталися до гуцульської тематики, наголосивши, що постатями, які охопили якнайкраще та якнайповніше життя горян, вважає Володимира Шухевича з його монументальною 5-томною монографією «Гуцульщина», письменника Станіслава Вінценза, автора роману «На високій полонині», та фотографа Миколу Сеньковського.
Микола Сеньковський народився 23 листопада 1893 року на Полтавщині, у містечку Пирятин. У Санкт-Петербурзі здобув спеціальність «фотограмметрія», яку добре попрактикував у роки Першої світової війни, працюючи фотографом у російському війську. Після становлення радянської влади Микола Сеньковський утік вглиб Карпат, які дуже вподобав у роки мандрівної роботи. Так розпочалась історія фотолітописця Гуцульщини.
Перебравшись до Верховини, тодішнього Жеб’є, Микола Сеньковський одружився із Євгенією Поліщук, яка мала за плечима освіту Коломийської учительської семінарії й працювала тут вчителькою. Відкрив крамницю радіо- та фототехніки, продовжував фотографувати. У 1931 році народився син Юрій.
У 1939 році Микола Сеньковський продовжив свою втечу на захід. «Ніч, приїжджають величезні машини з польськими генералами, які втікали з Варшави через Львів, Чернівці і Коломию до Румунії. Батько сказав нам клякнути, зняв грубого ланцюга з шиї, подарованого йому дідом, і, заклавши його мені, сказав, що тепер я буду за мужчину в домі», – пригадує Юрій Сеньковський. Після цього слід Миколи Сеньковського губиться. Згодом зрідка виринають непідтверджені новини від далеких знайомих.
Євгенія Сеньковська вступила до лав українського повстанського руху, за що у 1945 році її заарештувало НКВС. Під час затримання у будинку було здійснено обшук. Радянські співробітники вилучили більшість скляних фотопластин, які вщент розтоптали у дворі важкими чоботами. Близько 70 збережених світлин Юрій Сеньковський зібрав серед родини. Пані Сеньковська завдяки підкупу упівцями охорони змогла втекти з ув’язнення. «Я потім лиш раз бачив маму. Завдяки одній вчительці з гір. Взимі, ранком, поки ше темно, вона сказала мені йти до певної копиці… Я йду, снігу повно, коло стогу щось шелестить. Нема-нема, аж з тої копиці вилізає моя мама. Поговорила, запиталася за своїх сестер, котрі були заслані. Помолилися… «Ти – сильний, ти – козак!», – сказала. А потім наказала обернутися, йти і більше не дивитися за нею». Відомо, що Євгенія Сеньковська певний час працювала у львівському підпіллі. Вдруге потрапила до арешту під час перетину румунського кордону. У 1947 році загинула.
Розмірковуючи над тематикою, що найгостріше зачіпала батька, Юрій Сеньковський зауважує любов, окрім як до портретів та пейзажів, ще до місцевих шляхів і мостів. Фінансування цісарем Францом Йосифом системи залізничних доріг для прямого сполучення між Віднем та Бухарестом спричинило те, що поруч із образом Матері Божої та портретом берегині баби Чукутихи авторства Миколи Сеньковського, у гуцульській хаті третім висів портрет найяснішого цісаря. Також варто знати, що перша фонометрична панорама Чорногірського хребта була знята Миколою Сеньковським у 1931 році з гори Кострич.
Юрій Сеньковський – чудовий оповідач. Сирота, він приїхав до Львова з Коломиї на даху вагона. Вступив до консерваторії – Євгенія Сеньковська хотіла, аби син став музикантом – і у політехніку на геологічний факультет. Через те, що стипендію у консерваторії не виділили, Юрій Сеньковський став геологом. І неабияким: професор, у 1975 році здобув ступінь доктора геолого-мінералогічних наук, з 1980 – завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України, лауреат премії імені В.І.Вернадського НАН України (1994р.), член-кореспондент НАН України (1997р.). Мешкаючи впродовж навчання у викладача консерваторії, він спілкувався із багатьма талановитими особистостями того часу: Станіславом Людкевичем, Соломією Крушельницькою, Анатолієм Кос-Анатольським… Окрім цікавої життєвої історії, Юрій Сеньковський пригадав кілька проникливих пісень зі свого дитинства та юнацьких років.